ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДАПТИВНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННИХ І ПІСЛЯВОЄННИХ ЗМІН

Анотація

У статті досліджено теоретико-методичні засади інституційного забезпечення адаптивної аграрної політики України в умовах воєнних і післявоєнних змін. Обґрунтовано, що повномасштабна війна радикально змінила функції аграрної політики: вона має забезпечувати не лише конкурентоспроможність сільського господарства, експортну спроможність та підтримку виробників, а й продовольчу безпеку, територіальну стійкість, відновлення пошкодженої інфраструктури, демінування земель, захист локальних продовольчих систем, координацію міжнародної допомоги та інтеграцію до європейського аграрного простору. За таких умов ключовою проблемою стає не стільки наявність окремих інструментів підтримки, скільки спроможність інституцій узгоджено, швидко й доказово застосовувати їх у різних регіональних і безпекових ситуаціях. Розкрито зміст інституційного забезпечення адаптивної аграрної політики як сукупності формальних правил, організаційних структур, процедур координації, цифрових реєстрів, фінансових механізмів, партнерських платформ і механізмів відповідальності, які дозволяють державі та громадам переходити від реактивного управління до випереджального реагування. Акцентовано увагу на необхідності узгодження дій центральних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, військових адміністрацій, аграрного бізнесу, фермерських об’єднань, наукових установ, банківського сектору та міжнародних партнерів. Запропоновано структуру інституційного механізму адаптивної аграрної політики, що включає стратегічний, нормативно-правовий, координаційний, фінансовий, цифрово-аналітичний, територіальний, інфраструктурно-відновлювальний та євроінтеграційний контури. Доведено, що саме інтеграція цих контурів створює передумови для ефективного управління аграрним сектором у період війни та післявоєнного відновлення. Результати дослідження можуть бути використані під час удосконалення стратегічних документів аграрної політики, програм підтримки виробників, регіональних планів відновлення та інституційних механізмів продовольчої безпеки.