ТЕОРЕТИКО -МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Анотація

В умовах макроекономічної нестабільності, військових дій, руйнування виробничої та логістичної інфраструктури, обмеженого доступу до фінансових ресурсів забезпечення стабільної прибутковості аграрних підприємств набуває стратегічного значення. Стаття має на меті проаналізувати, систематизувати та удосконалити наявні теоретико-методичні засади забезпечення прибутковості аграрних підприємств.

Визначено, що прибутковість аграрних підприємств це не просто підсумковий фінансовий результат господарської діяльності, а запорука економічної стійкості, інноваційного розвитку та довгострокової конкурентоспроможності аграрної галузі. На основі результатів досліджень провідних вчених, визначено, що прибутковість це комплексна економічна категорія, що відображає спроможність аграрного підприємства ефективно перетворювати наявний ресурсний потенціал у позитивний фінансовий результат з урахуванням ризиковості, сезонного характеру та природно-кліматичної специфіки сільськогосподарського виробництва.

Обґрунтовано, що прибутковості аграрних підприємств формується під впливом системи внутрішніх та зовнішніх чинників. До внутрішніх належать виробничо-технологічні, організаційно-управлінські, фінансово-економічні, кадрові та соціальні фактори, які обумовлюють ендогенне формування прибутковості та значною мірою залежать від ефективності управлінських рішень. Водночас ефективність реалізації внутрішнього потенціалу аграрного підприємства суттєво визначається зовнішнім середовищем функціонування. До зовнішніх чинників в дослідженні віднесено: ринкову та цінову кон’юнктуру, природно-кліматичні ризики, інституційно-правові умови та соціально-екологічними викликами.

Рівень прибутковості аграрних підприємств формується в результаті взаємодії внутрішніх управлінських механізмів із зовнішніми умовами господарювання. Забезпечення її стійкої динаміки потребує у подальшому розробки комплексного підходу, що поєднує стратегічне управління, підвищення ефективності використання ресурсів, розвиток людського капіталу, системне управління ризиками та адаптацію до трансформацій зовнішнього середовища.