ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ НАСІННЯ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Анотація

У статті проаналізовано трансформацію регуляторної політики України у сфері насінництва в контексті євроінтеграційних процесів та модернізації аграрного сектору. Обґрунтовано, що дерегуляція та гармонізація законодавства зі стандартами ЄС є критичними факторами підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників насіння на міжнародних ринках. Досліджено ключові напрями реформування системи державного регулювання ринку насіння, зокрема скасування застарілих механізмів резервування, спрощення адміністративних процедур та впровадження ризик-орієнтованого підходу до сертифікації. Доведено, що відмова від централізованих підходів радянської епохи на користь ринкових механізмів сприяє оптимізації витрат, прискоренню виробничих циклів та залученню інвестицій у селекційні програми. Проаналізовано особливості та результати імплементації Постанови Кабінету Міністрів № 403 та змін до Закону України «Про насіння та посадковий матеріал», що охопили вимоги до маркування, стандарти пакування та процедури реєстрації. Здійснено оцінку ефективності цих реформ через призму зниження адміністративного навантаження на виробників, скорочення термінів дотримання вимог та досягнення цільових показників виробництва у 500 000 тонн насіння. Визначено вплив технологічного прогресу в селекції на доцільність регуляторних змін через аналіз досягнень CRISPR-Cas9, геномної селекції на основі штучного інтелекту та методів швидкої селекції. Наведено приклади застосування інноваційних технологій у підвищенні врожайності та скорочення циклів розвитку культур як обґрунтування переходу від статичних державних резервів до динамічних ринкових систем постачання. Обґрунтовано, що визнання Європейським Союзом еквівалентності української системи сертифікації насіння є ключовою віхою інтеграції вітчизняної насіннєвої галузі у європейський аграрний простір. Наведено хронологію та деталі визнання для зернових культур (2020) та олійних і технічних культур (2025) з акцентом на торговельні та економічні наслідки. Визначено основні переваги гармонізації законодавства для українських експортерів насіння, включаючи необмежений доступ до ринків ЄС без тарифних квот, відсутність повторних польових інспекцій та підвищення довіри міжнародних партнерів до якості продукції. Здійснено порівняльний аналіз регуляторних режимів для експорту насіння та товарного зерна, що демонструє стратегічні переваги насіннєвого сектору. Зроблено висновок, що комплексна дерегуляція та гармонізація стандартів є визначальними чинниками конкурентоспроможності українського насінництва. Реформи забезпечують перехід до сучасної моделі регулювання, заснованої на міжнародних практиках, технологічних інноваціях та ринкових принципах, що створює потенціал досягнення експортних надходжень у 600 млн доларів до 2030 року.