ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
DOI:
https://doi.org/10.31891/2307-5740-2024-334-44Ключові слова:
аграрна політика, державне управління, міністерство аграрної політики, інституціоналізація, аграрний сектор економіки, бюрократія, державна владаАнотація
Показано, що військові дії в Україні призвели до істотного переосмислення ролі держави в економіці. Відтак, підхід до проблеми ефективності державного управління галузевими інституціями має ґрунтуватись на неупередженості і неабсолютизації галузево-міністерської автентичності. Визначено, що у системі управління галузями економіки міністерство сільського господарства – чи не єдине, яке є фактично в кожній країні світу. Водночас функціональне наповнення міністерств відрізняється з-поміж країн. В одних країнах його головною метою є забезпечення населення продовольством, в інших – реалізація експортного потенціалу галузі. Обґрунтовано, що Міністерство аграрної політики та продовольства функціонально потрібно Україні для реалізації політики сприяння розвитку агропромислового виробництва і села, поглиблення переробки продукції й експорту, нарощування доданої вартості продукції кінцевих технологічних переділів, збільшення бюджетних і валютних надходжень. Ключовим завданням такого Міністерства на період до вступу в ЄС має бути проведення гнучкої політики адаптації і гармонізації аграрних інтересів України і ЄС з метою унеможливлення гальмування процесів інтеграції та перетворення України на сировинний придаток більш розвинутих країн. Запропоновано, зважаючи на досвід організації аграрних міністерств і відомств, що Міністерство аграрної політики і продовольства України має зосереджувати свою діяльність на таких основних функціях: лобіювання експорту і пошук нових ринків збуту; мотивація переробки; адаптація до ринку ЄС і Спільної аграрної політики; прагматичний політичний лобізм аграрного сектора України в ЄС; консьєрж-підтримка для учасників ринку в Україні; бюджетна і грантова підтримка; підтримка розвитку села; управління галуззю на засадах раціонального використання водних ресурсів, адаптації до змін клімату й процесів урбанізації, збереження земель і ґрунтів; управління ланцюгами створення додаткової вартості на засадах розвитку вертикальної інтеграції в агропродовольчому секторі економіки; сприяння розвитку біорізноманіття; сприяння розвитку аграрної науки та інновацій.