СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ СТАЛОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
DOI:
https://doi.org/10.31891/2307-5740-2022-312-6(2)-46Ключові слова:
землекористування, управління земельними ресурсами, система менеджменту аграрних підприємств, адаптивно-ландшафтне землеробствоАнотація
У статті досліджено питання становлення системи сталого землекористування як ключовий чинник ефективного управління земельними ресурсами в системі менеджменту аграрних підприємств України.
Виділено чотири групи взаємопов'язаних заходів щодо вдосконалення системи сталого землекористування, зокрема покращення стану земельних ресурсів аграрних підприємств (боротьба з ерозією, органічні добрива, різного виду меліорації тощо); обмеження впливу несільськогосподарських галузей, скорочення вилучення угідь із сільськогосподарського обороту, компенсація втрат з боку несільськогосподарських користувачів, зменшення забруднення земельних ресурсів; використання вільних земель, придатних в аграрному плані; раціоналізація використання земельного фонду з точки зору кінцевих результатів сільськогосподарського виробництва.
Наголошено на тому, що найважливішим заходом щодо становлення системи сталого землекористування механізму управління земельними ресурсами в системі менеджменту аграрних підприємств є перехід на принципи адаптивно-ландшафтного землеробства, що є системою формування земельних відносин, які передбачають раціоналізацію та гармонізацію взаємодії природних компонентів ландшафту та діяльності аграрних підприємств в умовах сучасного агропромислового виробництва.
Встановлено, що трансформація земельних відносин згідно з принципами адаптивно-ландшафтної організації територій означає насамперед оптимальне співвідношення сільськогосподарських угідь. Адаптивно-ландшафтне землеробство передбачає: агроекологічну типізацію земель за ресурсами та лімітуючими факторами ґрунтової родючості, тепла, вологи, потенціалу розвитку деградаційних процесів; функціонально-цільову типізацію земель з оптимізацією співвідношення угідь та структури посівних площ; формування природоохоронної інфраструктури агроландшафту; уточнення спеціалізації господарства та схеми розміщення сівозмін по території на базі комплексного аналізу природно-господарських ресурсів та ефективності їх використання.