ІНСТИТУЦІЙНА РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ У ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження інституційної ролі громадських об’єднань у формуванні та реалізації державної політики фізичного виховання в Україні в умовах соціально-політичних трансформацій та євроінтеграційних процесів. Актуальність теми зумовлена посиленням ролі інститутів громадянського суспільства у впровадженні політик, спрямованих на розвиток фізичної культури та здорового способу життя, а також необхідністю підвищення ефективності реалізації державних програм у сфері фізичного виховання, особливо в контексті обмежених бюджетних ресурсів і зростаючого попиту населення на доступ до якісних спортивних та оздоровчих послуг. Теоретичне підґрунтя дослідження базується на концепціях партнерства держави та громадянського суспільства, децентралізації управління та інституціональної взаємодії. Метою дослідження є визначення місця та функціонального значення громадських об'єднань у системі публічного управління фізичним вихованням, виявлення бар’єрів на шляху до ефективної реалізації їх повноважень, а також обґрунтування напрямів посилення їхнього впливу на формування політики у цій сфері. У роботі проаналізовано нормативно-правову базу, яка визначає правовий статус та можливості участі громадських об’єднань у державному управлінні фізичною культурою, зокрема Закон України «Про фізичну культуру і спорт», Указ Президента України «Про національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту» та інші акти. Окрему увагу приділено практичним аспектам реалізації державних програм за участі громадських організацій, зокрема аналізу проєктної діяльності, організації масових заходів, підвищення рівня фізичної активності різних соціальних груп, а також роботі з молоддю, особами з інвалідністю та іншими вразливими категоріями населення. Дослідження ґрунтується на емпіричних даних, зокрема статистиці участі населення у спортивних заходах, даних про кількість активних громадських організацій у сфері фізичної культури, обсяги державної підтримки, а також на аналізі кейсів успішної співпраці органів влади з громадським сектором у регіонах України. У статті визначено основні проблеми, які стримують ефективну участь громадських об’єднань у реалізації державної політики: недосконалість нормативного регулювання, відсутність стабільного фінансування, низький рівень кадрового забезпечення, слабка інституційна спроможність, а також недостатньо сформовані механізми зворотного зв’язку між владою та громадянським суспільством. Запропоновано низку практичних рекомендацій щодо посилення інституційної спроможності громадських організацій: удосконалення законодавчої бази, запровадження механізмів цільового фінансування, розробка програм з розвитку людського капіталу в громадському секторі, створення платформ для сталого партнерства між органами влади, освітніми установами та громадськими об’єднаннями.